Святиня

Перша письмова згадка про село Крилів, що в Корецькому районі, датована 1650 роком. Отже, одне з найбільших поселень регіону (в 550 його дворах мешкають 1342 чоловіка) відзначило 363-літній ювілей. А от церква, за свідченням авторитетного дослідника-теолога Миколи Теодоровича, побудована тут аж у 1717 році на кошти парафіян. Храм був уніатським,бо ще в 1711 році останній волинський православний єпископ Кирило Шумлянський, рятуючись від переслідувань католиків, змушений був виїхати в Київ.

Від першої церкви,що простояла 36 літ, збереглося кілька цікавих пам'яток. Насамперед напрестольне Євангеліє, видрукуване у Львові у 1722 році. Інтерес викликають замітки на полях святої книги. Один запис засвідчує її приналежність місцевій Іоанно-Златоустівській обителі. Інший вказує особу, яка подарувала цю святиню: "Року Божого 1739 месяца януарія 20 сію книгу глаголимую Євангелію, я Яков Довгій Фома со женою Феодосією обиватель Крыловській офірую до Храма Святителя Іоанна Златоустого за отпущеніє гріхов своїх, за которую дал суми злотих пятьдесят..."Далі з тексту довідуємось, що тоді священиком приходу був Григорій Дідований.

Від тих часів зберігся також "Служебник", випущений у Почаївській лаврі 1735 року. І тут на полях знаходимо запис, що засвідчує його приналежність Крилівському храму.

Невідомо, чому в 1753 році наспіла потреба збуду вати нову церкву, теж уніатську. Від неї зберігся "Служебник" (Почаївська лавра,1765 р.). У книзі католицькі свята просто перекреслені. Найімовірніше, поправки внесено після возз'єднання волинських уніатів із Руською православною церквою у 1795році, після III поділу Польщі. Наведемо хоча б такі "коректури". Як відомо, у четвер дев'ятого тижня по Воскресінню Христовому греко-католики відзначають день Таїни святої Євхаристії. У православній церкві такого свята немає. Тому 55-та сторінка "Служебника" просто перекреслена, ще й "резолюція" поставлена навскіс: "Празник ляхов". Ще одна цікава помітка на 133-ійсторінці. В неділю по Воздвижению католики відзначають день пам'яті Іосафа Кунцевича, єпископа Полоцького. Листок знову ж перекреслено, і тут же чорнилом помічено: "Был противник православных. Кунцевичлях". А вздовж листка записано: "Іосафат Кунцевичлях, гонитель православних. Его забили палками русские в городе Заславле".

Невдаючись у детальний аналіз зауваження, скажемо тільки, що Кунцевич дійсно був релігійно фанатичним єпископом, який усе робив для знищення православ'я. Отже, його оцінка невідомими крилівськими вірниками справедлива і об'єктивна.

Від другої церкви дійшли до нашого часу царські врата, уніатська ікона "Христос-Виноградар", а також ікона Божої Матері "Попирающей змия". Пам'яткою про старий храм є також ікона святої великомучениці Варвари, що гарно збереглась. Друга ікона цікава ще й тим, що має зображення з обох сторін. На одній бачимо Матір Божу, на іншій -Великомученицю Катерину.

Храм, що служив крилівчанам 144 роки, був відремонтований у 1897 році та проданий у поліську глибинку, в літописне село Харалуг. Царські врата передані в храм сусіднього села Богданівка. Автор історичного нарису про Свято-Іоанно-Золотоустівську Крилівську православну церкву священик Михаіл Яремчук нагадує ще про один цікавий факт. Великий дар стара церква отримала від невідомого московського пожертвувача в 1863 році: пасхальний трисвічник з накладного срібла, чашу, дискос, копіє, дарохранительницю, водосвятну чашу з мельхіору. До речі, предмети збереглися до наших днів.

На спорудженому в 1902 році перед теперішньою церквою (вона освячена в 1897 році) пам'ятнику написано: "Здесь место престола старого Іоанно-Златоустовского храма существовавшего с 1717 по 1897 гг.". Свого часу до третьої церкви і перенесли оті старі книги з цікавими заувагами на полях, що свідчать про велику віру крилівчан у Бога, їх непересічну любов до православ'я. Бо храм для них – те глибинне джерело, з якого черпають духовні цінності, надію, силу ось уже третє століття.